Кафедра теплоенергетичних установок теплових і атомних електростанцій (ТЕУ Т і АЕС) відноситься до базових кафедр теплоенергетичного факультету Національного технічного університету України “Київський політехнічний інститут” (НТУУ “КПІ”).
Історія розвитку кафедри тісно пов’язана з історією Київського політехнічного інституту, створеного в 1898 р. Інститут у ті роки включав 4 відділення: механічне, інженерне хімічні і сільськогосподарське, котрі вже в 1917–1918 р. були перейменовані у факультети. Навчання інженерів-теплотехніків з 1898 по 1931 р. здійснювалося на механічному (відділенні) факультеті при кафедрі прикладної механіки, який з 1898 р. по 1909 р. завідував проф. А.А. Радциг – відомий вчений і один із засновників наукової школи теплотехніків.
Підготовці фахівців з теплосилових установок (ТСУ) сприяло будівництво на території КПІ експериментальної електростанції, обладнаної трьома паровими котлами і паровою машиною потужністю 250 к.с. На базі електростанції були організовані дві лабораторії: парових котлів (кер. проф. Ступин А.Я. (до 1928 р.)) і теплових двигунів – (кер. проф. Радциг А.А. (1901–1909 р.), проф. Фармаковський В.В. (1906–1918 р.), проф. Жирицький Г.С. (1919–1929 р.). Усе це стало основою для проведення навчального процесу і наукових досліджень в області теплотехніки.
До 1917 р. у відділеннях КПІ поділу по спеціальностях не було. Студенти навчалися за єдиним навчальним планом. Спеціальність майбутнього інженера визначалася темою його дипломного проекту. З загальної кількості випущених до 1918 року 815 інженерів-механіків 50% складали інженери з теплотехнічним ухилом. Теплотехнічні дисципліни (парові котли, парові двигуни й ін.) входили до складу навчальних дисциплін кафедри загальної технології по машинобудуванню.
 Важко відбилася на КПІ імперіалістична війна 1914–1917 р. Поповнення лабораторій устаткуванням майже не проводилося, науково-дослідна робота стихла. У період 1917–1920 років, в умовах украй хитливої політичної й економічної обстановки в Росії й Україні, діяльність КПІ була практично припинена. Перший набір студентів КПІ після революції 1917 р. відбувся тільки в 1921 р. Відразу почалася активна робота з перегляду і розробки нових навчальних планів, визначенню профілів спеціальностей, реорганізації факультетів. Викладачі в ті роки поєднувалися предметними комісіями, що працювали на правах кафедр, причому в кожну предметну комісію входили представники студентства. Теплотехнічною предметною комісією керував професор А.Я. Ступін. Початок створення кафедри теплосилових установок можна віднести до 1926/1927 навчального року, коли, у зв’язку з розвитком підготовки науково-педагогічних кадрів через аспірантуру, при кафедрі механічної технології була створена теплотехнічна секція під керівництвом професора Т.Т. Усенко. У вересні 1926 р. рішенням Главнауки УРСР на базі цієї секції була організована самостійна науково-дослідна кафедра теплотехніки в складі механічного факультету, що об’єднала всіх теплотехніків інституту. Членами кафедри були професори Усенко Т.Т. (завідувач), Жирицький Г.С., Ступін А.Я., Ладижинський И.А., с.н.с. Синеуцький В.В., інженери Шелковников Л.М., Брегман Я.М. і аспіранти Кондак М.А., Швець І.Т., (згодом завідувачі кафедрою ТСУ), Джуваго В.А., Барановський М.А., Сердюків П.Т., Бертов В.Я. і ін. По числу співробітників (28 чоловік) кафедра теплотехніки займала друге місце в КПІ. Кафедра вела активну наукову і практичну діяльність.
У 1930 році КПІ був розділений на 10 галузевих інститутів (машинобудівний – КМСІ, енергетичний – КЕІ, хіміко-технологічний КХТІ й ін.), а в 1931 році в складі КЕІ були організовані дві кафедри – парових двигунів і теплосилових установок. В ці роки були скасовані дипломні проекти, згодом знову відновлені.
У 1931–1934 р. у КЕІ був організований теплотехнічний факультет і загальна кафедра теплоенергетики, деканом і зав. кафедрою був призначений професор І.Т. Швець.
При кафедрі були створені дві навчальні лабораторії: “Теплотехнічних вимірів і автоматичної апаратури” і “Парових двигунів” (лабораторія була обладнана паровою машиною Герлиц навчального типу і паровою турбіною ВВС – 260 кВт, 35 атм., 360 0С, що використовувалися і для одержання електроенергії для нестатків інституту).
У 1932 р. промисловість м. Києва недоодержала 6,6 млн. кВт*год електроенергії, що призвело до невиконання планів промислових підприємств, перерві в роботі трамваїв і водопостачання. Міські органи влади поставили перед енергетиками міста задачу – у короткий термін налагодити роботу електростанцій, що було зроблено протягом 1933 р. Вперше в СРСР на КРЕС (Київська районна електростанція, пізніше ГЕС-2, ТЕЦ-2, тепер – СТ-2) було здійснене екранування стінок топки котла. Ця робота проводилася під керівництвом інженерів Д.С. Жевахова, А.Ю. Черткова й інших фахівців. Велику допомогу в реконструкції КРЕС зробили вчені Київського політехнічного інституту В.І. Толубинський і М.А. Кондак.
У червні 1934 р. Постановою уряду з трьох названих галузевих інститутів був створений Київський індустріальний інститут – КІІ, що проіснував до липня 1944 р., у якому теплотехнічний факультет був об’єднаний з електротехнічним у єдиний енергетичний факультет. У його склад увійшли три кафедри теплотехнічного профілю: теплосилових установок, парових двигунів, котельних установок. У період з 1934 по 1938 рік кафедрою ТСУ керував М.А. Кондак.
Восени 1938 року теплотехнічний факультет знову став самостійним факультетом КІІ для підготовки інженерів за фахом “Теплові двигуни й установки, промислове використання теплової енергії”. Деканом його був призначений к.т.н. професор І.Т. Швець, а завідувачем кафедрою ТСУ – к.т.н. доцент В.В. Тумасов.
У цей час у КІІ минулому створені вечірній і загальнотехнічний факультети. Студенти, що закінчили перші два курси загальнотехнічного факультету, розподілялися по різних факультетах і спеціальностям з урахуванням їх побажань і успішності. Навчання в той час було платним (у 1940 р. плата складала 200 карбованців за семестр). Усі військовозобов’язані студенти з другого курсу проходили додаткове навчання на військовій кафедрі, тому закінчили інститут на дев’ять місяців пізніше (у лютому 1940 р.), одержавши звання лейтенантів танкових військ.
Розвиток кафедр КІІ перервала Друга світова війна… Наприкінці червня 1941 р. КІІ одержав розпорядження про евакуацію в м. Ташкент, де в серпні 1941 р. був об’єднаний із Середньоазіатським індустріальним інститутом у САІІ. До складу САІІ перейшли 4 факультети і 12 кафедр, на яких навчалося 31 група студентів 2–5 курсів КІІ. Було утворено два нових факультети (механічний і спеціальний) і почалося додаткове навчання по 10-ти спеціальностях. До складу САІІ ввійшли 10 професорів, 31 доцент, 18 асистентів, 10 аспірантів і 515 студентів КІІ. На енергетичному факультеті САІІ підготовка фахівців з теплосилового устаткування і промислового використання теплової енергії здійснювалася на об’єднаній кафедрі ТСУ і парових двигунів, що з 1941 по 1944 р. очолював доц., к.т.н. Б.П. Таранов.
Багато викладачів і співробітники КІІ були спрямовані у ВУЗи і на оборонні підприємства східних регіонів країни. Так проф. д.т.н. М.А. Кондак у 1941–1942 роках був зав. кафедрою теплотехніки Томського інституту залізничного транспорту, у 1942–1944 р. – завідував тепловим відділенням АН УРСР і за завданням інституту енергетики АН УРСР працював на заводах танкової промисловості і боєприпасів на Уралі, проводив модернізацію котлів із заміною мазуту місцевими видами палива.
Відразу ж після звільнення Києва (6 листопаду 1943 року) розгорнулася робота по відродженню КІІ і реєстрації викладачів, співробітників і студентів, що повертаються в інститут. До 25 листопаду було зареєстровано 8 професорів, 9 доцентів, 16 викладачів, 30 працівників допоміжного персоналу, 20 студентів. В другій половині січня 1944 р. почала працювати приймальна комісія з набору студентів на перший курс і відновленню на старші курси, а для осіб з незакінченою середньою освітою було організовано підготовче відділення з 6–8-місячним терміном навчання. За розпорядженням Уряду заняття на підготовчому і другому-п’ятому курсах почалися 15 лютого 1944 р. У цей же день відбулися загальні збори колективу КІІ, присвячені 45-літньому ювілеєві інституту. У КІІ тоді було сформовано три факультети: механічній, хіміко-технологічній і електротехнічний, а при навчальній частині – п’ять загальноінститутських кафедр. Перший семестр колектив інституту почав у складі 20 професорів, 20 доцентів, 18 викладачів, близько 100 студентів другого – п’ятого курсів і 250 абітурієнтів на підготовчому відділенні. У липні 1944 р. інститутові повертається його перша назва – Київський політехнічний інститут.
Теплотехнічний факультет повернувся з евакуації у вересні 1944 р. і вже 1-го жовтня почався новий навчальний рік. Кафедра ТСУ, що очолив проф., д.т.н. Кондак М.А., приступила до активного відновлення свого викладацького, учбово-допоміжного складу й аспірантури. У 1945 році кафедра ТСУ одержала назву – кафедра теплоенергетичних установок (ТЕУ).
Склад кафедри ТЕУ в 1946 році Праворуч: (сидять) викл. Широкий Д.К., лаб. Воскобойникова А.В., зав. каф. Кондак М.А., зав. лаб. Галай О.В., доц. Таранов Б.П., (стоять) ст. лаб. Бабенко Ю.О., преп. Пиргель Ю.А.
У перші післявоєнні роки співробітниками і викладачами кафедри були проф. д.т.н. Кондак М.А., доц. к.т.н. Таранов Б.П., ас. Жовтець А.М., викладач Широкий Д.К., лаб. Воскобойникова А.В., ст. лаб. Бабенко Ю.О., зав. лаб. Галай О.В., препаратор Пиргель Ю.Л.У той час кафедра ТЕУ розміщалася в шести кімнатах другого поверху в корпусі (тепер це корпус №6 НТУУ “КПІ”), де на першому поверсі знаходилися інститутські механічні майстерні, у яких проходили навчання студенти всіх спеціальностей. У приміщеннях кафедри розташовувалися керівництво, викладацька, навчальні лабораторії. Лекції студенти слухали в аудиторіях головного корпусу.
Складовою частиною корпусу №6 була електростанція КПІ (у прибудові), де студенти теплотехнічних спеціальностей виконували лабораторні роботи на теплоенергетичних установках. В даний час на місці колишньої електростанції, у знак пам’яті, установлений паровоз тих часів, відреставрований і подарований КПІ АТ “Київенерго”, а в приміщеннях механічних майстерень і кафедри ТЕУ розміщається Республіканський політехнічний музей України.
У 1948 р. було прийняте рішення про більш раціональне використання устаткування самої старої електростанції м. Києва – ГЕС-1. За проектом, що розроблявся фахівцями Київського відділення інституту «Теплоелектропроект» разом із вченими Київського політехнічного інституту Б.П. Тарановим, В.П. Толубинським та ін., турбіни ГЕС-1 були переведені на теплофікаційний режим роботи. Це дало можливість забезпечувати Подільський район міста теплом від цієї електростанції при невеликих витратах палива.
В.М. Диденко зачитує рішення ГЕК кафедри за результатами захистів дипломних проектів
Праворуч (1-й ряд): ст. викл. Батюк Г.С., ст. викл. Столяр В.С., доц. Бабенко Ю.О., доц. Скловська Є.Г.;
(2-й ряд): доц. Крижановський В.Н., доц. Воловень Л.М., доц. Заіка А.А., зав. каф. проф. Кондак М.А.Тематика дипломних проектів на кафедрі якісно змінилася і придбала реальне значення (проектування нових теплових електростанцій (ТЕС) з турбінами 100–200 МВт, розширення діючих (відновлюваних після війни) електростанцій установками високих параметрів і ін.).
У 1951 році на кафедрі ТЕУ була відкрита заочна форма навчання, по якій вищу освіту одержали багато виробничників – працівників електростанцій, проектних, монтажних і налагоджувальних організацій енергетичної галузі. Підготовка фахівців із заочної форми закінчилася на кафедрі в 1971 році і була відновлена на контрактній основі тільки в 1996 році.
У 1965 р. колектив кафедри теплоенергетичних установок і автоматизації електростанцій з ініціативи декана ТЕФ доц. Бабенко Ю.О. уклав договір про творче співробітництво з Дарницької ТЕЦ–4 р. Київ. Відповідно до договору, на ТЕЦ була створена об’єднана з кафедрою лабораторія, для якої капітально відремонтували і переобладнали двоповерхове приміщення. Оснащенню цієї лабораторії, що працювала на суспільних початках, багато сил і часу віддали директор Дарницької ТЕЦ А.М. Коробко, голов. інж. В.М. Диденко, колектив цеху теплового контролю й автоматики під керівництвом М.С. Серебрянникова.
Науковим керівником об’єднаної лабораторії був заслужений діяч науки і техніки УРСР д.т.н. проф. Кондак М.А., головою об’єднаної Вченої ради – головний інженер ТЕЦ В.М. Диденко. Лабораторія активно працювала до 1975 року. Обладнана першою на ТЕФ аналоговою обчислювальною машиною типу МПТ-9, вона дозволила виконати цикл робіт з моделювання систем автоматичного регулювання теплоенергетичних процесів, удосконалюванню експлуатації деаераторів при ковзному тиску, водно-хімічних режимів котлів ТЕЦ. У лабораторії активно працювали: ст. викл. Воловень Л.М., інж. Галкін Ю.В., доц. Широкий Д.К., аспіранти Куриленко О.Д., Георгієв О.В.
Починаючи з 1960 р., на кафедрі під керівництвом доц. к.т.н. Широкого Д.К. активно проводилися наукові праці з автоматизації котлів електростанцій. У 1964–1970 р. колективом кафедри ТЕУ й автоматизації електростанцій проводилися дослідження і наукові розробки по стійкості процесу горіння у водоохолоджуємих камерах згоряння газотурбінних установок, безперервному шлаковидаленню, роботі теплофікаційних турбін на перемінних режимах, тепловіддачі факелу при різних способах спалювання природного газу, розпилові мазуту в топках парових котлів. Дослідження систем регулювання температури перегрітої пари в котлах ТП-170 і ТП-13 Київських ТЕЦ-2 і ТЕЦ-4 були виконані ст. викл. Воловнем Л.М., що у 1968 році (під рук. д.т.н. проф. Кондака М.А.) успішно захистив кандидатську дисертацію.
У 1967 році з Проблемної лабораторії теплообміну і газодинаміки КПІ на кафедру перейшла к.т.н. Л.О. Кєсова. Під керівництвом Л.О. Кєсової і начальника служби налагодження Київенерго Ю.М. Булавицького на Київській ТЕЦ-3 був споруджений напівпромисловий експериментальний стенд “Аеро” для дослідження аеродинаміки пилоповітряних потоків у пилопроводах складної конфігурації і методів виміру витрати вугільного пилу на пальники котлів електростанцій. У 1968–1970 р. аспірант Савельєв Ю.М. під керівництвом проф. Кондака М.А. займався дослідженням полум’я в газопальникових пристроях з роговими стабілізаторами для камер згоряння ГТУ. У 1970 р. з Інституту автоматики на кафедру перейшла старший науковий співробітник к.т.н. Е.А. Мозгова, під керівництвом якої був розгорнутий цикл науково-дослідних робіт з: АСУ розподілу електричних навантажень між енергоблоками ТЕС при спалюванні двох видів палива (1971–1972 р.); оптимізації систем технічного водопостачання (1975–1980 р.); розробці всережимних моделей для спеціалізованих тренажерів конденсаційно-регенеративної і живильно-деаераційних установок Экибастузської ГРЕС (1988–1991 р.). У період 1971–1974 р. головою Державної екзаменаційної комісії кафедри по захисту дипломних проектів (ГЕК) був директор Дарницької ТЕЦ м. Києва Віктор Мусійович Диденко (випускник кафедри 1947 року), що у 1975–1978 р. розробив і читав студентам курси лекцій «Ремонт і експлуатація паротурбінних установок» і «Захист навколишнього середовища». Лекції В.М. Диденко користувалися великою популярністю в студентів теплоенергетичного факультету.
В ці роки кафедра проводила велику роботу по підготовці іноземних фахівців. На спеціальності «Автоматизація теплоенергетичних установок» навчалися студенти з НДР, Болгарії, Монголії, В’єтнаму. Після смерті М.А. Кондака завідувачем кафедрою з 1971 по 1979 р. працював декан ТЕФ доц. к.т.н. Бабенко Юрій Олександрович. В ці роки відбулася інтеграція науково-дослідної роботи студентів у навчальний процес і введення її в навчальні плани. Була розроблена програма теоретичного курсу “Основи наукових досліджень”, що у різний час на кафедрі читали доц. Бабенко Ю.О., ас. Георгієв О.В., ст. викл. Нинь А.С.
У системі навчальної роботи важливе місце займала організація виробничої практики студентів. Об’єкти практики для студентів кафедри були, як правило, на виїзді. Це Старобешивська, Трипільська, Литовська, Запорізька, Сімферопольська, Придніпровська, Змеївська ГРЕС; усі Київські теплоелектроцентралі (ТЕЦ – 3, 4, 5, 6), Білоцерківська і Калушская ТЕЦ; проектні інститути «Теплоелектропроект» у містах Київ, Ростов – на Дону, Львів, Рига, Новосибірськ, Харків, Ленінград, Москва; турбінні заводи в Харкові, Ленінграді, Калузі, Брянську, Каунасі, Свердловську; Центральний котлотурбінний інститут (ЦКТІ) – м. Ленінград, Всесоюзний теплотехнічний інститут (ВТІ), Центральний науково-дослідний інститут комплексної автоматизації (ЦНІКА) і Енергетичний інститут (ЕНІН) – м. Москва.
У 1975 р. кафедра перебазовувалася в корпус №5 КПІ, на будівництві якого працювали всі співробітники і студенти, і розмістилася на другому поверсі п’ятиповерхової частини будинку (навчальні лабораторії, викладацькі, кабінети завідуючого кафедрою і завідувача лабораторією, майстерня).
В ці роки в навчальному процесі почали використовуватися ЕОМ. Перша ЕОМ «МИР-2» була встановлена на кафедрі ТЕУ і автоматизації електростанцій в ауд. 211-5.
У 1976 р. при кафедрі теплоенергетичних установок і автоматизації електростанцій спільним наказам Міненерго і Мінвузом УРСР була створена Галузева лабораторія теплоенергетичних установок (ГНДЛ). Науковими керівниками ГНДЛ були: з 1976 по 1978 р. – ініціатор і організатор її створення доц. к.т.н. Бабенко Ю.О., з 1978 по 1996 р. – зав. кафедрою проф. д.т.н. Ільченко О.Т., з 1997 по 2007 р. – д.т.н. проф. Кєсова Л.О. Основний науковий напрямок діяльності лабораторії – підвищення ефективності, надійності, рівня експлуатації і ремонтного обслуговування ТЕС і АЕС.
Завідувачем кафедрою ТЕУ Т і АЕС у 1979 р. був призначений д.т.н., проф. Ільченко Олег Трохимович – проректор Харківського політехнічного інституту.
Велику науково-дослідну роботу на кафедрі проводив провідний інженер В.Д. Шадирь – автор більш 100 винаходів у різних областях знань. Основні напрямок його наукової діяльності – розробка, виготовлення і упровадження вентиляторних градирень на холодокомбінатах і інших промислових підприємствах м. Києва і України. З ним працювала технік Л.Н. Йова В 2000 році В.Д. Шадирь став переможцем конкурсу “Лідер ПІК–2000” у номінації “Інженер”.
Протягом усіх періодів свого існування кафедра готувала фахівців для закордонних країн – НДР, ЧССР, БНР, ПНР, Румунії, Куби, Сирії, Марокко, Йорданії, Монголії, Ємену, Мексики, Мадагаскару, Лівії, Конго, Угорщини, Алжиру, Нігерії, Судану, В’єтнаму, Китаю, Ірану, Афганістану, Болівії, Перу, Нікарагуа, Ефіопії (всього 27 країн світу).
У 1986 р., у зв’язку з останнім випуском фахівців для компресорних станцій магістральних газопроводів, частина викладачів і наукових співробітників кафедри “Промислових теплосилових установок і охорони навколишнього середовища” увійшла до складу кафедри ТЕУ Т і АЕС. Серед них заслужений діяч науки України проф., д.т.н. Христич В.О., доценти к.т.н.: Г.М. Любчик, О.М. Шевченко, Ю.Ф. Ткачук, Л.С. Бутовський, В.І. Савченко, наук. співр. М.З. Абдулін, О.О. Грановська, В.Т. Михайлюк, Н.М. Ольховська, С.А. Левчук, інженери І.М. Жеребцов, Л.А. Швецова, А.Д. Тележинский, Л.І. Козелецкая. Наукову працю ці викладачі і співробітники виконували в науково-дослідному відділі «Проблем горіння» (НДВПГ), науковим керівником якого в період 1988–1998 р. був проф., д.т.н. Христич В.О., а з 1998 року – проф., д.т.н. Любчик Г.М.
Прихід на кафедру досвідчених кваліфікованих фахівців дозволив не тільки зміцнити навчальний процес, але і підсилити навчальні і наукові міжнародні зв’язки. Зокрема, у Чехословаччині – із Братиславською політехнікою, політехнікою в м. Брно, заводом паротурбінних і газотурбінних установок, (потужністю до 25 МВт), пиловугільною електростанцією «Мірошник-740» (енергоблоки потужністю 240 і 500 МВт), Празьким університетом.

У період 1986–1994 р. на кафедрі були захищені 4 кандидатських і 2 докторських дисертацій.

У різні часи кафедру очолювали проф. Швець І.Т. (1931– 1934 рр.), проф. Кондак М.А. (1934–1938 рр., 1945–1971 рр.), проф. Таранов Б.П. (1941–1944 рр.), доц. Бабенко Ю.О. (1971–1979 рр.), проф. Ільченко О.Т. (1979–1996 рр.), проф. Кєсова Л.О. (1996–2005 рр.), проф., чл.-кор. НАН України Фіалко Н.М. (2005–2012 рр.), д.т.н. Борисенко А.В. (2012–2014 рр.).
Кафедру з 2014 року очолює Черноусенко Ольга Юріївна – доктор технічних наук, професор.